У ситуації, в якій сьогодні опинилася Україна і весь світ, стає питання організації освітнього процесу в умовах дії правового режиму воєнного стану. В школах це питання вирішується за допомогою дистанційного навчання. Чи потрібна така робота в закладах дошкільної освіти? Чи можливо організувати таку роботу в закладах дошкільної освіти? Чи є для цього нормативні підстави?

Тож, чи потрібна така робота?

Під час дії правового режиму воєнного стану батьки повинні тримати дітей в ізоляції і це викликає певну тривожність у малюків, адже їх звичний ритм життя порушений, немає спілкування з однолітками, немає можливості побігати досхочу на дитячому майданчику.

Воєнний стан – це не канікули та не відпустка. Відповідно до статті 3 Закону України «Про дошкільну освіту» Держава надає всебічну допомогу сім'ї у розвитку, вихованні та навчанні дитини; забезпечує доступність і безоплатність дошкільної освіти в державних і комунальних закладах дошкільної освіти у межах державних вимог до змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти (Базового компонента дошкільної освіти) та обов'язкову дошкільну освіту дітей старшого дошкільного віку. А статєю 11 Закону України «Про освіту» визначено, що «метою дошкільної освіти є забезпечення цілісного розвитку дитини, її фізичних, інтелектуальних і творчих здібностей шляхом виховання, навчання, соціалізації та формування необхідних життєвих навичок». Тому заклади дошкільної освіти продовжують здійснювати роботу щодо всебічного розвитку малюків.

Як  доцільніше організувати цю роботу?

Дистанційне навчання відбувається по-різному, стандартизований підхід до всіх тут не спрацює. В дошкільних закладах взаємодія з родинами в умовах впровадження дистанційної освіти можлива у форматі «педагог – батьки – дитина». Це пов’язане з несформованістю багатьох навиків у дітей, таких як опанування самостійного читання, вміння роботи з ІКТ, самоорганізації тощо.

При організації такої форми роботи з дошкільниками батьків лякає та відштовхує те, що:

• за умови власної роботи, дистанційного навчання дітей-школярів, у них не буде часу та сил виконувати завдання ще й з дошкільником,
• небажання дитини займатися з батьками,
• забагато фото-звітувань про виконану роботу,
• необхідність дотримуватись конкретного часу занять,
• псування зору дітей тощо.

Завданням педагога стає необхідність отримати підтримку батьків, тому ЗДО  створює комфортні умови, а це можливість  батьків виконувати завдання у зручний час, цікава добірка завдань тощо.

Інструментами спілкування при дистанційному навчанні можуть бути:

Електронна пошта – це стандартний сервіс Інтернету, що забезпечує передавання повідомлень, як у формі звичайних текстів, які в інших формах (програмах, графіці, звуках, відео) у відкритому чи зашифрованому вигляді.

Форум – найпоширеніша форма спілкування. Модератор форуму реалізує дискусію чи обговорення, стимулюючи питаннями, повідомленнями, новою цікавою інформацією. Програмне забезпечення форумів дозволяє приєднати різні файли певного розміру. Кілька форумів можна об’єднати в один великий.

Чат – спілкування користувачів мережі в режимі реального часу, засіб оперативного спілкування людей через Інтернет. Є кілька різновидів чатів: текстовий, голосовий, аудіо-, відеочат. Найбільш поширений текстовий чат. Голосовий чат дозволяє спілкуватися за допомогою голосу, що під час за дистанційною формою є важливим моментом

Відеоконференція – це конференція реального часу в on-line режимі. Вона проводиться у визначений день і в призначений час. Для якісного проведення відеоконференції необхідна її чітка підготовка: створення програм, своєчасна інформація на сайті і розсилка за списком. Відеоконференція – один із сучасних способів зв’язку, що дозволяє проводити заняття у «віддалених групах», коли вихованці та вихователь знаходяться на відстані. Отже, обговорення відбувається у режимі реального часу. Вихователь і діти можуть бачити один одного.

Блог. Це форма спілкування, яка нагадує форум, де право на публікацію належить одній особі чи групі людей. Наприклад, автор розміщує публікацію у блозі, та дає можливість іншим прочитати і прокоментувати розміщений матеріал.

Соціальні мережі Telegram та Viber дозволяють створювати закриті та відкриті канали, групи, чати, обговорення тем, завдань, проблем, інформації.

Освітню роботу в умовах дистанційного навчання здійснюють не лише вихователі. До цієї роботи долучаються вчителі-логопеди,вчителі-дефектологи, музичні керівники, практичні психологи тощо.

Особливістю навчання дошкільнят, є необхідність включення в навчальну діяльність ігор (дидактичних, предметних, розвивальних).

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

"БЕЗПЕКА В ПОБУТІ"

Всім відома приказка: «Мій дім - моя фортеця». Однак навіть вдома можуть виникнути непередбачені ситуації, що загрожують здоров'ю та життю людини. Тому і дорослим, і дітям дуже важливо знати і дотримуватися правил безпеки дітей вдома.(матеріал взято з мережі інтернет)     https://www.facebook.com/photo/?fbid=3375911322645390&set=pcb.3375912549311934 

Шановні батьки!

Щоб трохи зняти напругу у дітей та відволікти їх, ви можете скористатися цими чудовими ресурсами:

365 казок на ніч (сучасні аудіоказки для дітей)

https://www.youtube.com/playlist?list=PLn2E1hd_mGr7q_YD54a1RBjMDBpzj4eau

Казочки та цікаві історії для дітей (класичні та сучасні казки, начитка)

https://www.youtube.com/channel/UCok9X9ZeNg1EXaHVuP6iE-Q

Дитячі книжки в електронному форматі від видавництва “Ранок” (три папки для віку 3+, 6+, 9+)

https://drive.google.com/drive/folders/1z7NN25HdiR9LVySXtO2WyxtQ4jPuptcH?usp=sharing

Українські народні та авторські казки (тексти)

https://kazky.org.ua/zbirky/knihovna

Казки для дошкільнят та молодшого шкільного віку (чудова начитка каналу "Тося читає")

https://www.youtube.com/channel/UCr5qRgLb_CbO1A5QHKLHS5g/videos

 Психологічна допомога для дітей

https://www.youtube.com/playlist?list=PLFVSJgZgf7h8rXg9TTyevxZkdfxAQXodS

ЩОДО  НАДАННЯ  ДОПОМОГИ  ДІТЯМ

В  УМОВАХ  ВОЄННОГО  СТАНУ

1. Говоріть з дитиною. Обговорюйте з дітьми їхні почуття, спостерігайте за поведінкою та реакцією на страшні події. Постійно нагадуйте, що вони під вашим захистом. Якщо є можливість, нехай дитина робить щось руками – ліпить, малює або складає конструктор.
2. Будьте поруч. Надавайте дітям підтримку, у тому числі у вигляді обіймів. Намагайтеся робити щось разом, приділяйте їм більше часу, ніж раніше.
3. Будьте прикладом. Емоційний стан дорослих легко передається дитині. Частіше кажіть, що все налагодиться, діліться з ними тим, що вам допомагає триматись.
4. Контролюйте себе. Коли дорослі втрачають самоконтроль, це дуже впливає на дітей. Вони можуть злякатися та замкнутися. Більшість дорослих зараз відчувають страх, біль, злість та втому. Намагайтеся тримати себе в руках. Хоча б, коли діти поруч з вами.
5. Не забувайте про режим. Намагайтеся, наскільки це можливо, дотримуватися режиму та пам´ятати про сімейні ритуали. Вкладайте дитину спати в той самий час, як вкладалися раніше. Не забувайте про повноцінні прийоми їжі. Навіть, якщо ви знаходитеся в укритті, читайте дітям казки перед сном, якщо робили це раніше.
6. Не забувайте про ігри. Найкраща терапія під час складних життєвих ситуацій – це гра. Давайте дитині можливість гратися, дивитися мультфільми, бігати та стрибати. Дозвольте брати з собою в укриття улюблену іграшку.
7. Підтримуйте один одного. Постійно підтримуйте дітей. Говоріть, які вони хоробрі, як добре вони справляються з ситуацією, як вправно допомагають дорослим.
8. Не забувайте про почуття гумору. Намагайтеся жартувати та посміхатися, не зважаючи на складну ситуацію. Сприяйте тому, щоб ваші діти та близькі не втрачали радість та віру у майбутнє. Гумор має терапевтичний ефект, підтримує та зцілює.
9. Відновлюйте сили. І дорослим, і дітям потрібна енергія. Дбайте про сон, харчування, рухову активність. Опановуйте методи психоемоційної саморегуляції – вправи на дихання, релаксація, медитація, арт – терапевтичні техніки. Спілкуйтеся з природою, складайте плани на майбутнє.

                         ВІРТЕ В ПЕРЕМОГУ!  ВІРТЕ В ЖИТТЯ!

ЯК ДІТИ РІЗНИХ ВІКОВИХ КАТЕГОРІЙ
РЕАГУЮТЬ НА СТРЕСОВІ ФАКТОРИ ТА СПРИЙМАЮТЬ НАДЗВИЧАЙНУ СИТУАЦІЮ

1. 3 роки

Діти в цьому віці під час стресу можуть бути дратівливими, плакати, виявляти надокучливу або агресивну поведінку. Вони завжди бояться незрозумілих звуків, криків, різких рухів та потребують фізичної близькості батьків. Під час воєнних дій потрібно забезпечити присутність батьків, або осіб, що їх замінюють, та тактильний контакт.

  4-6 років

Такі діти під час стресу найбільше відчувають безпорадність, безсилля та страх розлуки. У своїх іграх вони можуть відображати реальну ситуацію, чи, навпаки, відмовлятися визнавати реальність – заглиблюватися в себе й не бажати спілкуватися з однолітками і дорослими. Для них страшно розлучитися з батьками, тому вони насамперед потребують безпеки.

 7-10 років

Для цього віку характерні почуття провини, неспроможність, фантазії, в яких дитина бачить себе «рятівником», зацикленість на подробицях події. Для дитини страшно втратити те, до чого вона звикла, вона важко звикає до нових умов, боїться смерті та ставить питання з цього приводу, добре розуміє загрозу, може переживати страх і думає про майбутнє. З такими дітьми треба обговорювати події та їх переживання.

Інформація для батьків майбутніх першокласників

 27 квітня до 31 травня 2020 року заклади загальної середньої освіти міста Кривого Рогу розпочинали прийом документів для зарахування дітей до 1-го класу на 2020/2021 навчальний рік. Зарахування учнів до закладів загальної середньої освіти здійснюється відповідно до Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 16.04.2018 № 367.

Ураховуючи, що обмежувальні заходи на період карантину унеможливлюють особисте подання Вами необхідних документів до школи, рекомендуємо скористатися дистанційним засобом подачі заяви для зарахування  дитини до 1 класу обраного закладу зручним для Вас способом.

І спосіб. Зареєструватися в системі «Електронна реєстрація в заклади загальної середньої освіти» за посиланням  https://school.isuo.org   та подати заяву і відповідні документи (Інструкція для батьків. Електронна реєстрація в заклади загальної середньої освіти).

Інформацію щодо електронної адреси, назви закладу та території обслуговування закладу загальної середньої освіти можна отримати на офіційному сайті школи або сайті ІСУО (https://dp.isuo.org) 

ІІ спосіб. Відправити на електронну адресу закладу такі скановані копії документів:

• заяву одного з батьків дитини;
• свідоцтво про народження дитини;
• медичну довідку за формою первинної облікової документації № 086-1/о «Довідка учня загальноосвітнього навчального закладу про результати обов’язкового медичного профілактичного огляду», затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України від 16 серпня 2010 року № 682, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10 вересня 2010 року за № 794/18089 (за можливістю або після завершення карантину);
• документ, що підтверджує право на першочергове зарахування дитини (довідка про місце реєстрації дитини або одного з її батьків або інший документ, що підтверджує проживання на території обслуговування закладу освіти), за вашим бажанням.

Звертаємо увагу! За повноту і достовірність усієї інформації та усіх документів, що подаються до закладу освіти, відповідає (згідно з вимогами законодавства) особа, яка їх подає.

Карантин - це не канікули!

З метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 закликаємо свідомо відноситися до протиепідемічних заходів

та утриматися від відвідування громадських місць та місць з великим скупченням людей, в тому числі дитячих та спортивних майданчиків!

Не наражайте на небезпеку життя та здоров’я Вашої дитини!

В дошкільному закладі 1 раз на три місяця проводить роботу психолого-медико-педагогічний консиліум (ПМПК),  який є першою сходинкою системи психолого-медико-педагогічного супроводу  дітей з особливими потребами. В роботі ПМПК приймають участь фахівці закладу: вчителі-дефектологи, практичний психолог, медичні працівники. На засіданні ПМПК колегіально складається індивідуальний освітній маршрут дитини, за яким працюють всі працівники закладу.

Завдання ПМПК – виявлення характеру труднощів, що виникають у дитини під час взаємодії з нею педагогів і батьків, а також визначення причини цих труднощів.

В умовах спеціального дошкільного навчального закладу на першому плані – завдання комплексного, всебічного, якісного аналізування особливостей пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери, особистісного розвитку, а також дослідження сфери знань, умінь, навичок, уявлень дитини з особливими потребами про навколишній світ.

Аутизм не є результатом поганого виховання. Аутизм – це розлад, який виникає внаслідок порушення розвитку мозку і характеризується відхиленнями у соціальній взаємодії та спілкуванні, а також стереотипністю у поведінці та інтересах. Всі вказані ознаки з’являються у віці до 3 років.

На відміну від усіх інших дітей з психофізичними порушеннями і без них, аутична дитина не йде назустріч іншій людині і не радіє, коли будь-хто, дитина чи дорослий, хоче, наприклад, гратися разом з нею.

Найбільш типові симптоми аутизму:

1. Недостатній розвиток мови, відсутність мовлення. У дітей раннього віку, як правило, спостерігаються порушення зору, мови (їм важко говорити), вони надмірно сором’язливі, часто повторюють одні й ті ж слова по кілька разів поспіль. Дитина не розуміє мову інших людей, сама не прагне розмовляти, спілкуватися з іншими людьми, навіть матір'ю. У промові дитини, в основному, присутні ехолалії, дитина іноді повторює обривки елементів промови, які вона почула від інших людей або по телевізору. Дитина не розуміє складних мовних конструкцій. Дитина з аутизмом розуміє лише односкладові слова-команди: «Їж», «Сядь». Дитина не може абстрактно мислити, аналізувати і узагальнювати. Найчастіше дитина не розуміє займенників мій, твій, їх і т. д. Водночас в неї може досить інтенсивно розвиватися "автономна мова”, "мова для себе”.

2. Дитина не сприймає навколишній світ, не реагує на події навколо нього. Батькам часом зовсім неможливо привернути увагу дитини, вона не реагує на своє ім'я і на звуки голосів мами і тата. Більш того, з часом дитина починає активно уникати спілкування, ховається, іде. Дитина не фіксує погляд на обличчі батьків, немає контакту поглядів, не обертаються на мову.

Зорова увага дітей з аутизмом украй вибіркова і дуже короткочасна, дитина дивиться наче повз людей, не зауважує їх і відноситься до них як до неживих предметів. Водночас їй характерна підвищена вразливість, її реакції на те, що оточує часто непередбачувані та незрозумілі. Така дитина може не зауважувати відсутності близьких родичів, батьків і надмірно хворобливо і збуджено реагувати навіть на незначні переміщення і перестановки предметів в кімнаті.

3. Дитина з аутизмом не переносить емоційного контакту з батьками. Навіть у перші місяці життя дитина не тягне ручки, не притискається до матері, а, перебуваючи на руках у батьків, чинить опір фізичного контакту, напружує спину, намагається вирватися з обіймів батьків.

4. Дитина, що страждає аутизмом, ніколи не грає з іграшками, і навіть не виявляє до них інтересу. Гра дитини з аутизмом полягає в наборі простих рухів - вона смикає шматок одягу, крутить мотузку, смокче або нюхає частини іграшок. Ці ознаки аутизму також проявляються після досягнення дитиною віку 1 року.

5. Дитина не проявляє інтерес до інших дітей, не грає з однолітками. Аутист не проявляє інтерес до ігор дітей. На другому році життя помітно, що дитина - аутист не має навіть найпростіших ігрових навичок. Єдина гра, яку аутист може підтримувати, це прості механічні рухи "візьми - дай". При аутизмі своєрідний характер має ігрова діяльність. Її характерною ознакою є те, що зазвичай дитина грає сама, переважно використовуючи не ігровий матеріал, а предмети домашнього вжитку. Вона може довго і одноманітно грати зі взуттям, шнурками, папером, вимикачами, дротами тощо. Сюжетно-ролеві ігри з однолітками у таких дітей не розвиваються. Спостерігаються своєрідні патологічні перевтілення в той чи інший образ у поєднанні з аутичним фантазуванням. При цьому дитина не зауважує оточуючих, не вступає з ними в мовний контакт.

6. Дитина, що страждає аутизмом, не може навчитися найпростішим навичкам самообслуговування. Такій дитині часом неможливо навчитися одягатися самому, самостійно ходити в туалет, умиватися, приймати їжу і користуватися столовими приборами.

7. Дитина з аутизмом потребує постійного контролю, вона не розуміє і не може оцінити небезпеки навколишнього світу. Малюк не може переходити вулицю, тому що не сприймає рухомі машини і може постраждати. Така дитина не розуміє небезпеку, що виходить від падіння з висоти, ігри з електроприладами, гострих предметів і т.д.

8. Незважаючи на байдужість до навколишнього світу, дитина з аутизмом може дуже часто проявляти спалахи гніву і агресії. В основному, ця агресія спрямована на самого себе. Дитина до крові кусає свої руки, б'ється головою об меблі та підлогу, б'є кулаками себе по тілу і обличчю. Іноді ця агресія виникає проти інших людей, і дитина при будь-якій спробі контакту дряпає, кусає або б'є батьків. На будь-яка заборону або спробу контактувати дитина - аутист може раптово проявити нестримну агресію. Дитина не вміє відчувати почуття жалю, на прохання чи благання батьків вона не реагує, байдужа до сліз.

9. У дитини з аутизмом часто присутній синдром нав'язливих рухів - вона розгойдується стоячи або сидячи, довгий час безцільно плескає в долоні, обертає і крутить різні предмети, довгий час дивиться на світ, вогонь, вентилятор. Дитина замість гри може вибудовувати різні предмети і іграшки в акуратні ряди. Дитина може довгий час беземоційно підстрибувати, присідати.

Поради батькам:

Якщо для батьків помітними стають перераховані вище ознаки аутичного типу розвитку, то обов’язково потрібно звернутися до дитячого психіатра, щоб пересвідчитися, наскільки ці особливості розвитку дитини мають підставу. Діагноз «ранній дитячий аутизм» може бути поставлений тільки фахівцем - дитячим психоневрологом після ретельного обстеження малюка. Якщо цей діагноз дитині поставлений, то батькам потрібно визначитися з програмою подальшого навчання та розвитку малюка. Для цього важливо проконсультуватися у спеціального психолога чи корекційного педагога, які мають досвід роботи з такими дітьми, можуть надати розгорнуту характеристику стану психічного розвитку дитини, а також визначити форми і напрями корекційних занять для дитини.

Батькам потрібно набратися терпіння, твердо вірити в успіх і не втрачати надію. Сьогодні в багатьох містах відкриті спеціальні курси та школи для батьків, чиї діти страждають аутизмом.

Основою успішного подолання аутизму, є виконання в домашніх умовах та в умовах спеціальних центрів індивідуальної програми реабілітації хворої дитини. Природно, головне завдання тут лягає на плечі батьків. Тому першорядним кроком має стати ПРИЙНЯТТЯ того, що їх дитина страждає на аутизм. Адже вона не психічно хвора людина, у неї просто “інший спосіб бачення світу”, їй трохи важче висловити свої почуття. Ось тут і потрібно їй допомогти, підтримати, навчити.

- Постійно стимулюйте інтерес дитини до зовнішнього світу. Зацікавлене виконання вами режимних моментів і не байдуже, лагідне ставлення до дитини, позначення емоційних станів різними звукосполученнями сприятиме емоційному «зараженню» малюка. Це, своєю чергою, поступово викликатиме в неї потребу в контакті і започатковуватиме поступову зміну дитиною свого власного емоційного (часто агресивного) стану.

- Постійно привертайте увагу дитини до своїх дій. Купаючи, одягаючи, оглядаючи тощо дитину, не мовчіть і не ігноруйте дитину, а, навпаки, постійно лагідно стимулюйте її до наслідування. При цьому пам’ятайте, що дитина здатна наслідувати лише те, що в загальній формі вона вже сама може зробити. Добре, коли мама співає, при цьому це можуть бути не тільки пісні: зважаючи на те, що діти з аутизмом краще реагують на музику, аніж на мовлення, варто мовленнєві прояви робити музичними, проспівувати ім’я дитини, свої коментарі, свої прохання, розповіді, похвалу тощо. А розмовляти з такою дитиною – спокійним (бажано навіть тихим) голосом.

- Сприяйте більш легкому проходженню дитиною моменту фізичного відриву від себе з тим, щоб запобігти прояву важких форм «почуття краю», коли дитина стає абсолютно нестриманою, некерованою, неслухняною. Постійно формуйте в малюка «відчуття краю» з тим, щоб він поступово переставав лякатися нового в навколишньому середовищі.

- Враховуйте, що поруч з байдужістю, афективною блокадою (ізоляцією) стосовно вас, можлива також симбіотична форма контакту, коли дитина відмовляється хоча б на деякий час залишатися без вас при тому, що ніколи не буває з вами лагідною.

- На всіх етапах встановлення контакту підбирайте безпечну дистанцію для спілкування і ненав’язливо демонструйте власну готовність до контакту, кожного разу обов’язково починаючи з того психічного рівня, на якому знаходиться дитина.

- Під час тактильного контакту з дитиною говоріть їй про свої почуття, включаючи навіть прояви гніву на її опір. При цьому враховуйте, що аутична дитина здатна розуміти ваші почуття і мовлення. Однак емоційні особливості малюка є перепоною процесу сприймання материнської ласки. Важливо продовжувати усувати дитячий опір такими стимулами, які для неї є емоційно надчутливими, дискомфортними (довгий поцілунок, шепіт у вухо тощо). Разом з тим, застосовуйте певну трансформацію стосунків з дитиною, яку (ситуацію) умовно називають «відпусти», коли дитина намагається уникати тривалих емоційних контактів, обіймів, поцілунків. Проте, враховуючи природну автономію дитини з аутизмом, цю можливість треба використовувати обережно.         

- Застосовуйте (як можливий) метод мобілізації дитини до гри без усіляких вимог і інструкцій лише з метою налагодження емоційно сприятливого, довірливого контакту, навіть не зважаючи на те, що дитина може не звертати на вас увагу.

- Постійно стимулюйте емоційні реакції дитини на тепло, прохолоду, вітер, барвисте листя на деревах, яскраве сонце, талий сніг, струмки води, спів пташок, зелену траву, квіти; на забруднені місця в природному довкіллі (засмічені, з неприємним запахом, брудною водою) та чисті й затишні галявини тощо. При цьому багаторазово навчайте і заохочуйте дитину використовувати відповідні жести і рухи тіла, вокалізації, недосконалі слова; схвалюйте таку її поведінку.

- Постійно пом’якшуйте недостатню або повну відсутність потреби в контактах, а також активне, часто з агресивним проявом прагнення самотності і відгородженості від зовнішнього світу. При цьому враховуйте, що діти почувають себе помітно краще, коли їх залишають наодинці. Проте приєднуйтеся до дій дитини, а потім тактовно наполягайте на спільних діях, наприклад, з предметом, яким грається дитина, з книжкою, яку «разом» читають, з мотрійкою, яку почергово складають, з м’ячем, який по черзі прокочують по підлозі тощо.

- Навчайтеся зчитувати її елементарні спроби вступати з вами в контакт і посмішкою (лагідним голосом, ніжним поглядом, обіймами, багаторазовим повторенням її імені тощо) заохочуйте дитину до продовження цього контакту. Для формування спрямованого погляду дитини на обличчя дорослого можна «ловити» її погляд, притуливши власні долоні до її скронь, зробити ними ніби шори (долоні розвернуті внутрішнім боком паралельно одна до одної), щоб дитина не могла дивитися вбік, і нахилятися таким чином, щоб очі дитини зустрічалися з очима дорослого.

- Враховуйте важливість використання різноманітного й яскравого одягу і прикрас (окуляри, капелюхи, намисто тощо), що викликатиме на себе орієнтовні реакції дитини, стимулюючи її дослідницькі дії і привертаючи її увагу до вас.

- Формуйте уявлення про поняття: рідні, близькі, знайомі, чужі люди, правила поведінки з різними категоріями людей; за можливістю, вдома облаштуйте родинний куточок, в якому помістіть «дерево роду», фотографії та відео сімейних подій; створюйте умови для вправляння в   налагодженні взаємин з людьми різного віку та статі; 

- Знайомте з різними джерелами інформації (книги, журнали, телебачення, радіо, комп’ютер); показуйте їхню роль в житті людей. Сімейне читання може допомогти налагодити емоційний контакт з дитиною і прищепити їй навички соціальної поведінки. Окрім сімейного читання батьки можуть використовувати і метод спільного малювання, під час якого вони також активно описують словами все, що малюють, терпляче пояснюють дитині послідовність малювання, називають кожну деталь. Якщо дитина не хоче або не може малювати самостійно, дорослі діють її руками. При спільному малюванні батьки можуть самі намалювати , наприклад, автобус, але «забути» домалювати, наприклад, одне колесо. Вони просять дитину домалювати те, що потрібно. Подібна робота позитивно впливає на розвиток сприймання та уяви дитини, вчить її взаємодіяти з дорослими.

- Розвивайте відчуття приналежності різних предметів навколишнього середовища, здійснюючи це з урахуванням труднощів розуміння аутичною дитиною зверненого мовлення. Спочатку слід розвивати в малюка вміння обстежувати навколишнє середовище і орієнтуватися в його предметному світі. Цю роботу здійснюйте за допомогою багаторазових повторень і спираючись на коментуюче та звернене мовлення дорослого, перш за все, матері: «Подивись, це (відповідний жест) - годинник. Годинник каже: цок-цок. Де годинник?»; «Пташка (відповідний вказівний жест дорослого). Яка гарна пташка». «Де пташка? Покажи» тощо). Формуйте у дитини елементарний інтерес до іграшок та до інших, оточуючих її, предметів. Вживайте назви тих предметів, які їй добре відомі («Це – лялька. Лялька – твоя. Де твоя лялька? Покажи»).

- Діти, які страждають аутизмом, охоче грають в такі ігри, де не потрібно говорити. Потрібно вчити дитину грати в лото, складати головоломки, пазли, викладати мозаїку, аплікації. Так може бути досягнута спільна діяльність - перший крок на шляху до спілкування та взаємодії, налагоджений контакт з малюком.

- Формуйте в дитини вміння регулювати дії при виборі предмету для ігор, отримати його в руки, використати для досягнення простого результату. При цьому за допомогою простих завдань важливо вчити дитину результативним діям. Для цього малюку, наприклад, показуйте пірамідку в зібраному вигляді. Потім на його очах знімайте і знову надягайте всі кільця на стержень пірамідки. Свої дії   супроводжуйте словами: «Була пірамідка, кільця зняли – не має пірамідки. Зараз знову зберемо пірамідку. Будем кільця на стержень надягати. Ось так!» Потім   знову розбирайте і збирайте пірамідку. І тільки потім пропонуйте дитині самій здійснити необхідні дії. Цю роботу можна здійснити, використовуючи природні життєві ситуації. Наприклад, коли   дитина просить пити, то, поставивши перед нею тарілку і чашку, запропонуйте: «Дивися, ось чашка, а ось тарілка. Куди Марійці налити водички? В тарілочку? В чашечку? Куди? Покажи».   

- Закінчуйте формування в дитини вміння регулювати свої дії тоді, коли вона   зможе затримувати або хоча б відстрочувати виконання свого бажання заради іншої мети. Наприклад, маля дуже хоче гратися з м'ячем в кімнаті. У даному разі важливо, щоб дорослий нагадав дитині про те, що в кімнаті можна розбити скло у вікні. Таке пояснення-попередження, зрозуміло, може сприяти тому, що дитина утримається від задуманої гри.

Слід пам’ятати про п’ять «не»:

Не говорити голосно.

Не робити різких рухів.

Не дивитись пильно в очі дитині.

Не звертатись прямо до дитини.

Не бути занадто активним і нав’язливим.

Виховання малюка, котрий страждає раннім дитячим аутизмом, має стати способом життя сім'ї, в якій є місце добру, терпінню і великої любові до дитини.

Під час занять з дітьми, які мають порушення опорно-рухового апарату, батьки мають пам’ятати про правильну організацію рухового режиму під час ігор, занять, відпочинку.

Насамперед потрібно знайти правильну та зручну для дитини позу під час роботи за столом або гри. Такі діти швидко втомлюються, особливо під час активних дій, тому вони мають фізичну потребу у відпочинку.

Наприклад, діти складають із кубиків будівлі. Батьки спостерігають за процесом і бачать, що дитина втомилася і починає відволікатися. У цей момент варто запропонувати дитині підвестися зі стільця (крісла), підійти (під’їхати) до шафи з іграшками і взяти якусь із них. Після цього можна продовжувати попереднє заняття. Або, наприклад, діти розфарбовують малюнки в альбомі. Батьки можуть кілька хвилин поговорити з дитиною про зміст малюнка. Рука дитини в цей час відпочиває.

У таких дітей часто не тільки не сформовані рухові навички, а й відсутні правильні уявлення про рух.

Основними напрямами роботи є: розвиток навичок самообслуговування, практичної діяльності та підготовки руки дитини до письма. Опанування рухових навичок відбувається поетапно, потребує тривалого часу і терпіння, тож доцільно це робити під час цікавих ігор. На першому етапі важливо навчити дитину довільно брати й опускати предмети, перекладати їх із руки в руку, складати у певне місце, вибирати, порівнюючи свої рухові зусилля з характеристиками предмета.

Для розвитку рухових умінь батьки можуть використовувати різні побутові предмети: набори замків, перемикачі, телефони, пульт телевізора. За допомогою імітації можна навчати таких дій як вмикання, вимикання або переключення телевізора, комп’ютера, світла тощо.

Важливо навчити дитину самостійно їсти. Цю роботу слід починати з формування навички підносити свою руку до рота; далі слід навчати користуватися ложкою, самостійно їсти, тримати чашку і пити з неї.

Для початку бажано використовувати чашки і тарілки, що не б’ються. Дуже важливо навчити дитину різних дій під час одягання. Спочатку треба навчати дитину розстібати великі ґудзики, потім дрібні. У такій же послідовності слід навчати її зашнуровувати і розшнуровувати черевики.

Навички самообслуговування закріплюють в іграх з лялькою (роздягають, одягають її), і тільки після цього можна переносити дії на саму дитину. Після таких ігор-вправ у дитини виникає прагнення до самостійної діяльності.

Розвиток загальної моторики

Розвитку рухів руки потрібно приділяти особливу увагу якомога раніше. Ускладнення завдань, збільшення амплітуди дій і тривалості занять відбувається поступово. Формування цілеспрямованих рухів рук можна починати з найпростіших ігор «Ладусі», «Сорока-білобока» тощо, з виконанням відповідних жестів: вказати пальцем на предмет, напрямок, підкликати пальцем до себе, помахати рукою («до побачення»), погладити рукою по голові («гарний», «гарна»), постукати в двері одним пальцем, кількома напівзігнутими пальцями, постукати по столу одним пальцем (привернути увагу до себе), по черзі кількома пальцями («гра на фортепіано», «дощ іде»).

Корисно використовувати імітаційні рухи («півник махає крилами», «у вітряка крутяться лопаті», «лісоруб рубає дрова», «тесля стукає молотком»).

У процесі навчання різних рухів рук і дій з предметами не потрібно поспішати. Доречно, у повільному темпі, пропонувати кожен новий рух, показувати рукою дитини, як його виконувати. Потім слід запропонувати виконати цей рух самостійно (за необхідності, допомагати).

Якщо дитина недостатньо чітко чи правильно виконує завдання, або не може взагалі з ним упоратися, в жодному разі не можна виявляти своє невдоволення. У цьому випадку потрібно повторити цей рух кілька разів. Лише копітка робота батьків, підбадьорення в разі невдач, заохочення за найменший успіх, ненав’язлива допомога допоможуть досягти результату.

При формуванні кожної нової схеми рухової дії необхідно вимагати від дитини чіткості виконання, вільного руху, плавності переходу від однієї дії до іншої і цілеспрямованого збільшення або зменшення амплітуди рухів. Слід навчати дітей виокремлювати елементарні рухи у плечових, ліктьових, променево-зап’ястних суглобах, і по можливості, правильно, вільно виконувати їх.

Дуже складно домогтися скоординованого виконання рухів у різних суглобах, що необхідно у предметній діяльності (особливо під час письма). Малечі можна пропонувати перекладати предмети з одного місця на інше, з руки в руку, прокочувати, підкидати і ловити їх. З дітьми старшого дошкільного віку для відпрацьовування цих рухів необхідно робити вправи зі спортивним інвентарем (м’ячами, гантелями, гімнастичними палками, булавами).

Розвиток дрібної моторики

Щоб перевірити, чи може дитина ізольовано рухати правою рукою (всі інші частини тіла мають перебувати у спокої), її просять підняти руку вгору та опустити, зігнути в ліктьовому суглобі і розігнути, відвести вбік і повернути у вихідне положення, зробити кругові рухи (у плечовому суглобі) в один та в інший боки, повернути долоні вгору і вниз, стиснути пальці в кулак і розігнути, зі стиснутих у кулак пальців розігнути спочатку великий палець, потім великий і вказівний, вказівний і мізинець.

У випадках легких уражень, коли рухи пальців правої руки не ізольовані і супроводжуються подібними рухами лівої руки, можна виконувати таку вправу: дорослий сідає ліворуч і, м’яко притримуючи п’ясть лівої руки, просить дитину виконувати рух пальцями правої.

Корисно виконувати такі вправи:

• розгладити аркуш паперу долонею правої руки, притримуючи його лівою, і навпаки;

• постукати по столу розслабленою п’ястю правої (лівої) руки;

• повернути праву руку на ребро, зігнути пальці в кулак, випрямити, покласти руку на долоню, зробити те саме лівою рукою;

• руки напівзігнуті, опираються на лікті (струшування по черзі п’ястями);

• руки перед собою, опора на передпліччя, по черзі змінювати положення правої і лівої п’ястей (зігнути-розігнути, повернути долонею до обличчя – до столу);

• зафіксувати лівою рукою праве зап’ястя, а долонею правої руки постукати по столу, погладити стіл тощо.

Одночасно проводиться робота з розвитку рухів пальців рук:

• з’єднати кінцеві фаланги випрямлених пальців рук;

• з’єднати променево-зап’ястні суглоби, п’ясті розігнути, пальці відвести.

Батькам потрібно звернути увагу на протиставлення великого пальця до всіх інших; на вільне згинання і розгинання пальців рук без рухів п’ясті й передпліччя, якими вони часто заміщуються.

Для цього рекомендуються такі вправи:

• стиснути пальці правої руки в кулак, випрямити;

• зігнути пальці одночасно і по черзі;

• торкнутися по черзі всіма пальцями великого, з’єднати великий палець з усіма іншими по черзі;

• ритмічно постукати кожним пальцем по столу під рахунок «один, один-два, один-два-три»;

• звести і розвести пальці, зігнути і розігнути із зусиллям;

• багаторазово зігнути і розігнути пальці, легко торкаючись пучкою першого пальця інших.

Надзвичайно важливо сформувати в дитини різні способи утримання предметів (відповідно до їх розмірів, форм, матеріалів). Нечіткий, неточний захват і зміни в положенні великого і вказівного пальців ускладнюватимуть дитині будь-яку предметну діяльність, а також малювання, письмо. Саме тому потрібно змалечку розвивати у дітей правильні способи захвату іграшок і рухових дій з ними.

Малі діти часто із силою згинають пальці, напружують м’язи всієї руки, на обличчі з’являється гримаса. Тому їм потрібно пояснити, як треба виконувати рухи, показати, як це зробити правильно, повторити кілька разів, щоб дитина могла самостійно виконувати ці рухи, дотримуючись вимог дорослого.

Корисними для розвитку рухів є завдання з використанням паперу. Потрібно вчити дітей складати і розгортати, скручувати, перегортати, розривати, м’яти і розгладжувати аркуші паперу (наприклад, простий газетний папір). Для розвитку рухів рук слід навчати дитину перемотувати з клубка в клубок мотузку, шнур, нитки. Часто у дитини, яка тримає олівець чи ручку, спостерігається млявість пальців або, навпаки, надмірна напруга й обмежена рухливість.

З дітьми, яким складно згинати і розгинати великий, вказівний і середній пальці, можна запропонувати виконувати такі вправи:

• руки лежать на столі, дорослий фіксує передпліччя. Дитина намагається взяти великим, вказівним і середнім пальцями паличку, крейду, олівець, ручку, підняти на 10-12 см над столом, а потім покласти;

• перед дитиною на столі ставиться відкрита коробочка з рахунковими паличками (сірниками або іншими дрібними предметами). Дитина бере палички з коробочки і складає їх під рукою (рука лежить близько до коробочки), намагаючись не зрушити руку з місця, а тільки розгинати і згинати великий, вказівний і середній пальці, а потім так само складає все в коробку;

• розкачати на дошці вказівним і середнім пальцями одночасно і по черзі грудочки пластиліну, розкачати у висячому положенні грудочку пластиліну великим і вказівним пальцями (великим і середнім; великим, вказівним і середнім);

• міцно утримуючи сірник у горизонтальному положенні великим і вказівним пальцями лівої руки, одночасно вказівним і середнім пальцями правої руки підтягувати його до себе;

• прокочувати, обертати сірник (олівець) між великим і вказівним, великим і середнім, великим, вказівним і середнім пальцями правої руки;

• дорослий натягує між вказівним і середнім пальцями кільце тонкої пакувальної резинки. Дитина перебирає її як струни гітари вказівним і середнім пальцями, підтягує її до себе, згинаючи вказівний і середній пальці, захоплює трьома (вказівним, середнім і великим) пальцями.

Заняття з малювання та письма батькам слід проводити в такій послідовності:

• перевірити, чи правильно стоїть стілець, чи зручно сидіти дитині;

• правильно розташувати на столі альбом (зошит);

• руку, якою дитина пише (праву чи ліву), покласти в положення для письма і зберігати його якийсь час, змінюючи положення голови, тулуба (дорослий коригує позу і допомагає дитині її утримувати);

• вкласти лівою рукою у праву кольоровий олівець. Під час виконання цього завдання важливо стежити, щоб дитина не напружувалася, не згиналася, не відводила вбік обличчя й очі, не згинала праву руку, не знімала її зі столу;

• виконати правою рукою кілька рухів, дотримуючись правильної для письма пози;

• поставити кілька крапок на аркуші паперу, не рухаючи рукою і не напружуючи її, провести лінію зверху вниз (до себе) на максимально можливу відстань, п’ясть при цьому не рухається;

• покласти олівець на стіл, розслабити праву руку.

Усі завдання потрібно повторювати кілька разів у такій самій послідовності, щоб дитина не нудьгувала, можна змінювати колір олівця. Поступово батьки можуть ускладнювати вправи. Дитині корисно малювати різні фігури: овали, кола, півкола різних розмірів, оскільки в цьому процесі будуть задіяні передпліччя, п’ясть, пальці. Можна малювати «равлика»: почати з об’ємного завитка максимального розміру; далі, не відриваючи олівця, зменшувати розміри завитків і закінчити крапкою; «розкрутити равлика»: почати з крапки і поступово збільшити завитки до максимального розміру.

Дитина має відчути, усвідомити та запам’ятати, що лінії креслять пальцями згори вниз (до себе), знизу вгору (від себе); ламані лінії, півкола, зиґзаґи – рухами пальців, п’ясті, передпліччя; дуги, овали великих розмірів, «равлики» – рухами пальців, п’ясті, передпліччя.

Для розвитку координації рухів передпліччя, п’ясті й пальців батьки можуть пропонувати дітям малювати різнокольорові квадрати один в одному (від великого до крапки), кола (один в одному до крапки), квіти з пелюстками, прапорці, будинки тощо. Малюнки мають бути невеликими, щоб їх виконання потребувало рухів пальців.

«Подаруйте дитині любов та піклування!»

• Окрім їжі дитина потребує доброти, сердечності, безпечного спокою та батьківського тепла.

• Проявляйте великодушність: дозвольте дитині втішатися свої­ми замислами та фантазіями.

• Заохочуйте рухову активність дитини: хай вона в міру своїх сил сідає, підводиться, ходить, бігає, стрибає тощо.

• Дайте можливість дитині звертатися до вас із численними за­питаннями й отримувати на них чесні відповіді, а також експери­ментувати, шукати і досліджувати.

• Не слід ідентифікувати ваші думки і почуття з потребами дитини.
• Якомога рідше удавайтеся до покарань: дитина і так пережи­ває за свої невдачі, адже саме усвідомлення провини вже є пока­ранням для неї.

• Слова дорослого дитина не завжди може зрозуміти, тож звер­тайтесь до неї серцем, очима, посмішкою, руками.

• Створіть у родині атмосферу душевного тепла та затишку, лю­дяності і щирості.

• Не забувайте, що дитина повинна мати власний куточок.
• Значна частина вашого часу і вашої уваги має також належа­ти вашій дитині.

• Навчіть дитину розуміти красу і тішитися нею — радіти з усього, навіть з найменшої дрібнички.  

•  Підтримуйте і заохочуйте дитину до праці, навіть тоді, коли вона робить помилку.

• Виховуйте в дитині почуття відповідальності, враховуючи, звісно, її сили та можливості.

• Залучайте дитину до різноманітних активних занять: як до забав, так і до праці.

• Коли звертаєтеся до дитини з проханням щось зробити, не за­бувайте пояснити їй, як саме слід виконати ваше прохання.

• Допоможіть дитині відчувати власну значимість та потрібність для вас, для родини.

• У ставленні до дитини будьте толерантними, терпимими, про­являйте доброзичливість - тільки тоді вона навчиться платити іншим людям тим самим.

• Завжди дотримуйтеся даних дитині обіцянок.
• Допоможіть дитині перемагати відчуття поразки, навчіть її бути оптимістом і тішитися майбутніми радощами.

• Намагайтеся завжди поводитися врівноважено, навіть тоді, коли ви гніваєтеся на дитину.

Вступ дитини до 1-го класу є процесом доволі складним для всіх його учасників, насамперед для дитини.

Основним завданням батьків є створення сприятливих умов для розвитку дитини:

• не можна лякати дитину школою;
• необхідно наголошувати на вміннях дитини, її досягненнях;
• треба заохочувати дитину до пізнання нового.

Насамперед батьки мають налаштувати себе на вступ дитини до школи, бо чим більше вони хвилюються, тим більше хвилюється та переживає дитина.

Щоб першокласники навчалися легко та вправно, батьки мають розуміти різницю між «готовністю» до школи і «підготовкою» до неї.

Підготовка дитини до школи – це озброєння дитини певними знаннями та вміннями, здебільшого з читання, лічби, письма, англійської мови. Однак наявність знань не визначає інтелектуальний розвиток дитини. Рівень інтелектуального розвитку дитини залежить від її вміння користуватися наявними знаннями, застосовувати їх в нових обставинах.

Також «підготовка до школи» містить здоров’язбережувальні завдання, зокрема поступове звикання дитини до режиму дня, відповідно до якого вона житиме, починаючи з 1-го вересня.

Психологічна готовність до навчання у школі – рівень психічного розвитку дитини, достатній для освоєння шкільної програми в умовах навчання в колективі однолітків. За умови сформованої психологічної готовності дитини до навчання у школі, навіть у разі відсутності певних знань чи вмінь, дитині буде нескладно опанувати «шкільну науку».

Підсумком розвитку дитини в дошкільному віці є передумови:

• сприйняття дитиною навчання у школі як «сходини до дорослості»;
• наявність у дитини виражених пізнавальних інтересів;
• уміння певною мірою контролювати свою поведінку;

На що варто звернути увагу

Дитина має знати:

1) Як звати її батьків, де вони працюють;

2) Дитина має вміти:

• пояснювати, чому потрібно йти до школи;
• складати картину з довільно розрізаних 12-18 частин;
• діяти за словесною інструкцією, діяти в заданому темпі;
• аналізувати зразок;
• складати розповідь за картинкою;

Окрім вміння діяти за інструкцією дорослого, дитина має вміти відстоювати свою думку, пояснювати, чому вона вважає саме так.

Отже, вступ дитини до школи є тривалим процесом, стресогенність якого для дитини можна і потрібно зменшувати максимально. Насамперед стан дитини залежить від її батьків, їхньої впевненості в тому, що все буде гаразд, і будь-які негаразди можна подолати.